Пора юнацтва — найбільш плідний час для
самовдосконалення. Необхідність самовизначення як проблема майбутнього
самостійного життя, швидкий розумовий і фізичний розвиток, що глибоко
позначаються на внутрішньому світі юнаків і дівчат, змушують їх шукати шляхів
самовдосконалення.
Однією з особливостей юнацького віку є надмірна вразливість і
динамічність у судженнях і висновках. В цілому це позитивне психологічне явище.
Проте воно може перерости у негативну лінію поведінки, коли міркування і
погляди молодої людини не відповідають суспільній моралі.
Життя показує, що поведінка учнів не завжди відповідає їх
свідомості. Непоодинокі випадки, коли старшокласник добре знає, що йому
дозволено, а що заборонено. Але його дії не завжди відповідають відомим йому
моральним нормам.
Багатьом старшокласникам бракує критичного ставлення до себе, до
своїх вчинків, думок і оцінок, прагнень, на які молода людина, як це вона й
сама розуміє, не має морального права. І водночас їм властиве надто критичне
ставлення до дій інших, особливо дорослих — батьків, вчителів.
Дорослі ж не завжди розуміють прагнення молоді до самовизначення,
тлумачать подібні явища як невихованість, некультурність, розпусту. На цьому
ґрунті можливі особисті конфлікти між старшими і молодшими — між матір'ю і
донькою, педагогом і учнем і т. д.
“Нас не розуміють дорослі”, — нерідко вголос або про себе
скаржаться молоді люди. “Тут і розуміти нічого, просто ви погано виховані”,—
так само, глибоко не замислюючись, відповідають старші.
З своєї точки зору кожна сторона ніби має рацію. І все ж дорослі,
яким життя надає остаточне право встановлювати норми поведінки молоді, матимуть
більше підстав, коли вони зуміють розумно переключити прагнення молоді до
самовизначення на “внутрішній фронт”, допоможуть їй формувати багатство душі,
широту почуттів, поєднуючи їх з правильним “оформленням” своєї зовнішності.
Спостерігаючи за молоддю, можна помітити, що 15—17-річні юнаки і
дівчата вже досить уважно стежать за своєю зовнішністю, можуть точно
відповісти, як би вони хотіли одягатись, яку мати зачіску тощо. При згоді
батьків і наявності матеріальних можливостей вони не вагаючись приводять свою
зовнішність у відповідність з метою, при відсутності таких умов інколи заздрять
іншим, “модерніше” одягненим, вимагають і собі від батьків такого одягу. Таким
чином, у поведінці юнаків яскраво проступає намагання хоч зовнішньо
самоутвердити свою особистість.
У старших школярів виробляються й певні манери поведінки,
ставлення до товаришів, осіб іншої статі, прагнення до штучної індивідуалізації
лексикону. Природна соромливість прикривається словесною розбещеністю. Вони
намагаються засвоїти свої, відмінні від інших манери. Можливо, що це в дальшому
поступиться місцем природному поводженню, яке залежатиме від натури, виховання
та становища в суспільстві. А поки що над ними тяжіють прагнення “виділитись”
чимось серед ровесників, фальшивість поведінки.
Важливою особливістю старшокласників, яка має певне значення для
самовиховання, є шукання змісту життя. Саме це вимагає, щоб професійна
орієнтація у випускних та передвипускних класах була спрямовані в основному на
психологічну підготовку учнів до майбутнього самостійного життя.
І тут уміле
педагогічне керівництво самовихованням юнаків має відігравати вирішальну роль. Завдяки
самовихованню юнак чи дівчина глибше усвідомлюють, яких моральних якостей їм
слід набути для майбутньої роботи на виробництві, вони успішніше переборюють
труднощі перших кроків самостійного життя, швидше вливаються у виробничий
колектив, легше переживають можливу невдачу при вступі до інституту. Оволодіння прийомами самопізнання
допомагає їм точніше визначити свої здібності, особливості свого характеру, щоб
обрати правильний трудовий шлях.
Пора юності характеризується виявленням інтересу до іншої статі.
Між хлопцями і дівчатами посилюється дружба і товаришування, які нерідко
переходять в інтимні почуття першого кохання. Уміння користуватися засобами
самооцінки і взаємооцінки допомагає юнакам краще пізнати свого друга, скласти
собі більш точне уявлення про його позитивні й негативні риси. Без такої
логічної оцінки перше почуття нерідко засліплює людину. А деяким молодим людям
(найчастіше дівчатам) перші прояви кохання здаються чи не найголовнішим у
житті. Формування їх особистості за цих умов здійснюється здебільшого залежно
від поглядів та уподобань своїх обранців.
Нарешті, слід ураховувати такий суспільно-психологічний фактор, як
становище випускника-старшокласника у шкільному колективі. Самовиховання
повинно поглиблювати позитивний вплив виховання. Зокрема, потрібний вплив іншої
людини, яка має правити за приклад юнаку чи дівчині. Йдеться про обрання взірця
у самовдосконаленні. ;
З'ясування психологічних основ самовиховання юнаків і дівчат 15-17
років дає можливість педагогам вибрати правильний напрям для оцінювання і
рекомендації їм прийомів та засобів цілеспрямованого вдосконалення особистості.
Як відомо, в 15-17 років фізіологічне і психологічне формування
людини ще остаточно не завершено. У цьому віці триває інтенсивний розвиток
розумової діяльності "людини — вона стає здатною сприймати і переробляти
порівняно великий обсяг інформації. У неї ускладнюються психологічні та етичні
стосунки з товаришами і дорослими. Влада дорослих над учорашньою дитиною
поступається місцем їх моральному авторитету, а при слабкості цього авторитету
неминуче виникають конфлікти між юнаками і дорослими., Швидкий розвиток
самостійного мислення, проте, ще не означає достатньої громадянської зрілості
та досвідченості. У громадських, сімейних, інтимних стосунках юнаки ще
намагаються наслідувати дорослих, але в той же час у них швидко появляються
критичні погляди на життя і поведінку людей.
Загальні вікові особливості юнаків і дівчат доповнюються
індивідуальними відмінностями, які впливають на самовиховання. Вони
проявляються, насамперед, у темпераменті і характері, рівні інтелектуального
розвитку, мотивації ставлення до навчання і праці. Індивідуальні особливості
характеризуються стосунками з батьками, стилем і манерами поведінки в
громадських місцях, особистими інтересами і прагненнями. До індивідуальних
особливостей учня належать також його задатки і здібності (у тому випадку, коли
вони визначають основний напрям його життєдіяльності). Але й тоді, коли чітко
окреслених інтересів та здібностей особа не виражає, це не заважає її
самовизначенню. Не останню роль відіграє стан здоров'я та фізичного розвитку,
ставлення юнака чи дівчини до спорту. В цілому індивідуалізація особистості, з
одного боку, служить ознакою її формування, а з другого, — може стати причиною
конфліктів та зіткнень з колективом або іншими людьми.
Потреба у самовизначенні завжди вимагає якогось зовнішнього чи
внутрішнього поштовху — стимулу самовиховання.
Стимули самовиховання можна умовно поділити на суспільні та
особисті. Суспільними стимулами є вимоги колективу під впливом яких на краще
свій статус в колективі, прагне наслідувати кращим ідеалам.
Особисте прагнення до самовиховання переплітається з колективним,
але стимулом його можуть бути не тільки суспільні, а й інтимні причини:
прагнення завоювати довір'я близького друга або особи іншої статі, здобути
перемогу в певних обставинах (наприклад, закінчити школу з золотою медаллю,
поступити за конкурсом в інститут, оволодіти певною спеціальністю, одержати
виробничий чи спортивний розряд). Внутрішній стимул також залежить від
громадської думки, коли людина перебуває під безпосереднім чи опосередкованим
впливом інших людей.
Без наявності стимулів усвідомлене самовиховання не можливе, воно
залишиться педагогічною конструкцією, яка не знайде ґрунту в психіці учнів.
Взаємозалежність зовнішнього виховання і самовиховання проявляється насамперед
у виробленні стимулів, які спонукали б людину до роботи над собою.
Процес самовиховання набагато залежить від волі. У безвольної
людини, яка не владна дати гарантію, що вона не відмовиться завтра від
сьогоднішніх самозобов'язань або не покладе їх “у довгий ящик”, самовиховання
так само не реальне. Можна навести численні приклади, коли відсутність волі
перешкоджала людині зайнятись роботою над собою, довести свої наміри до кінця.
Відомо, що більшість молодих людей, які спробували зайнятись самовихованням,
відчували найбільші труднощі саме у нестачі волі. Але парадокс у тому, що
виховання в собі міцної волі теж потребує попереднього заряду волі і
наполегливості. Це замкнене коло, у яке нерідко потрапляють юнаки, гасить їх
добрі наміри.
Проте слабкість волі не є принциповою перепоною для вироблення в
собі вольових якостей й інших моральних рис, необхідних для самовиховання.
Головний мозок є тим саморегульованим механізмом, у якому відбувається
самонастроювання системи, воля ж є важливою частиною цієї системи Психічні
активи волі є, перш за все, проявами розумової діяльності. Отже, самовиховання
волі може здійснюватись паралельно з самовихованням інших якостей і рис, які
залежать від наявності волі.
Вольові потенціали допомагають розвинути стимул. Вольові акти в
процесі самовдосконалення (самонаказ, самовідмова, самозаборона) є невід'ємною
частиною самонастроювання психіки людини, яка вирішила зайнятись роботою над
власним розвитком.
Воля — вирішальна умова успіху внутрішньої тривалої роботи над
собою — особливо інтенсивно розвивається в 15-17-річному віці. Проте
самовиховання волі не завжди відбувається по висхідній. У багатьох випадках
помічаються вагання. Ці вагання є наслідками нестійкої волі і недостатнього
впливу стимулів самовиховання.
На самовиховання молодої людини діють ще й такі психологічні колізії,
які, на перший погляд, й не мають безпосереднього відношення до процесу
самовиховання. Це, насамперед оптимізм. У діяльності людини оптимістичний
настрій має велике психологічне значення. Як настроєна людина щодо кінцевої
мети самовиховання — чи впевнена вона у своїх силах щодо подолання недоліків
характеру, чи невпевнена, настроєна песимістично,—є однією з вирішальних умов
успіху самовиховання.
Другим психологічним суб'єктивним фактором, який впливає на успіх
самовиховання, є ступінь аналітичного мислення. В школі протягом багатьох років
дитина вчиться самостійно мислити. Перед закінченням середньої школи вона має
не тільки використовувати надбані навички мислення у власних творах, а й,
передусім в осмисленні своєї особистості. Старшому підлітку-чи юнаку, якому не
прищеплено вміння зіставляти і аналізувати свою поведінку, важко вдається
опанувати систему самовиховання. Отже, логічність і послідовність мислення,
вміння “розкладати все по поличках” також має недругорядне значення в справі
успішного самовдосконалення.
Ще одним важливим психологічним фактором, від якого залежить
самовиховання, є вміння вимагати від себе. Вимогливість до себе як постійна і
стала риса людини є, мабуть, найвирішальнішим фактором будь-якого
самовиховання, який впливає і на самопізнання, і на самооцінку, і на роботу за
ідеалом. Без пред'явлення собі високих вимог, без відчуття дедалі більше
зростаючих завдань, поставлених перед собою, людина ніколи не досягне успіху.
І той, хто прагне до самовиховання, повинен повсякчасно мати на
увазі ці психологічні фактори, які зумовлюють його успіхи, на шляху
вдосконалення своєї особистості.
Старшокласникам слід рекомендувати загальновизнані прийоми і
засоби роботи над собою. Проте їх вікові і психологічні особливості —
неповноліття, не досить розвинене логічне мислення, певна поверховість у
самооцінці, недостатня воля — неминуче вносять свої корективи в процес
самовиховання.
Самопізнання дорослої людини, яка вміє об'єктивно
спостерігати за собою, набагато відрізняється від власного пізнання школяра
15-16 років. У цьому віці, як правило, головним здається те, Що лежить “на
поверхні”. Паростки більш істотних, можливо не виявлених в шкільних чи домашніх
обставинах негативних рис залишаються непоміченими. Тим часом, коли людина стає
дорослою, саме вони" й даються взнаки. Майже кожен юнак відчуває, що йому
бракує наполегливості чи вміння доводити розпочату справу до кінця. Це всім
видно, це лежить на поверхні. А як стоїть справа з проявами, скажімо, егоїзму
та індивідуалізму, заздрощів до чужих успіхів?
Дуже рідко 15-16-ти та навіть 18-річна людина вчасно помічає в
собі паростки цих негативних рис. Але в майбутньому саме вони й визначатимуть
її моральне обличчя. Наприклад, в юнацькі роки людина не пише анонімок, не псує
нерви безпідставними скаргами на вигадану “несправедливість”, не вистерігає
людей, яким вона заздрить. Як правило, це буває значно пізніше — в зрілому
віці. Та коли ж закладалось коріння цих рис? Звичайно, як не в дитинстві, то в
юності. Тільки воно лишилось непоміченим ні самою людиною, ні товаришами — і,
поступово зростаючи, ставало нормою її поведінки і світогляду. Так і розрослась
моральна “злоякісна пухлина”, яка згодом почала псувати життя самому її носію й
іншим людям.
Звернути увагу молодої людини на необхідність поглибленого
самоспостереження — справа педагогів і колективу однокласників. У щирій
розмові, характеристиці, даній товаришеві, прозвучать критичні зауваження,
будуть висловлені конче потрібні людині обґрунтовані припущення про те, якою
вона стане в майбутньому, коли не здолає своїх хиб. Навіть менш шкідливі
прояви, такі, як некритичне ставлення до себе, невміння доводити справу до
кінця, несталість і плинність інтересів, некультурне поводження в громадських
місцях — є вадами, яких треба позбутися в процесі самовиховання.
Самоутримування і його різні прояви — самовідмова, самозаборона,
самонагляд і самонаказ — є засобами запобігання негативним вчинкам.
Головний фактор, від якого залежить самоутримування — воля. Саме в
самоутримуванні проявляється наявність чи нестача вольового потенціалу, а
тривалість роботи по самоутримуванню є об'єктивним індексом сили гальмуючого
процесу.
Справжнє самоутримування — не короткотерміновий, одноразовий акт.
Людині доводиться багато разів наказувати собі: “Утримайся від спокуси”.
Найбільш живучою поганою звичкою є вживання брутальних слів, яке
стає мовним динамічним стереотипом. При відмові від їх вживання, навіть
слідкуючи за собою, людина відчуває підсвідоме якийсь своєрідний лексиконний
вакуум. Це стосується інколи не лише брутальних слів, а взагалі слів-паразитів:
“значить”, “так би мовити”, “ну” і ін., до яких звикає людина. Цей “словарний
вакуум” поступово має заповнитись новою, позитивною моделлю мовлення — учень
повинен виробляти в собі культуру мови, поповнювати словниковий запас. Тут так
само потрібне самопримушування — добір, засвоєння нових слів, словосполучень і
виразів, які б зайняли місце лайки. Це, зокрема, слова “дякую”, “будь ласка”,
“прошу” тощо.
Сила волі потрібна старшокласникові й тоді, коли він у процесі
самовиховання відчуває потребу не лише у самоутримуванні, айв самопримушуванні.
На відміну від самоутримування, яке є засобом подолання негативних
звичок і рис характеру, самопримушування допомагає особистості набути
позитивних рис і якостей. Самопримушування — морально-вольова категорія,
зворотна сторона самоутримування. Але воно ще більш залежить від вольових
потенціалів людини.
Самопримушування стає конче потрібним, коли створюються якісь
особливі обставини, коли людина повинна напружити всі сили, волю і розум, щоб
досягти поставленої мети. Великого нервово-психічного, напруження потребує
праця космонавта, спортсмена, актора, лікаря-хірурга, із значним напруженням
студенти і абітурієнти складають екзамени, аспіранти захищають дисертації і т.
д.
Акти самопримушування, як і акти самоутримування, є важливими
засобами мобілізації внутрішніх сил людини. Вони властиві не лише дорослій,
зрілій людині, а й старшокласникам. Під час підготовки до екзаменів,
виборювання першості на математичних чи фізичних олімпіадах, спартакіадах, у
виступах солістів самодіяльності тощо бачимо прояви цих актів вольової дії
старшокласників. Інтенсивніше взаємодіють клітини головного мозку, підвищується
серцева активність, напружуються м'язи, гормони збільшують подачу адреналіну у
кров. І поступово почуття напруженості чи остраху замінюється впевненістю у своїх
силах і можливостях: почала діяти функціональна “захисна система” організму.
Процес самопримушування може розвиватись і підсвідомо. Нерідко
доводиться розмовляти з молодими людьми, які чесно запевняють, що їм “зовсім не
було боязко” на екзамені. Але коли це говориться не для хвастощів, то це
означає, що людина у свідомості відчула дії захисної функції організму, що
самопримушування пройшло у підсвідомості.
Зовсім не важко набути стереотипності дій при порівняно легких
самозавданнях — привчитись до вживання ввічливих слів, до манер хорошого тону
тощо. Звичайно, від цілком контрольованої поведінки до напівавтоматичної дії —
значна дистанція. Лише коли людина робитиме хороші вчинки автоматично, не
роздумуючи, наприклад, чи слід встати в переповненому тролейбусі, щоб дати
місце літній людині,— це свідчитиме про вироблення нового стереотипу. Коли ж
юнак чи дівчина байдуже сидить у вагоні при наближенні матері з немовлям і лише
згодом, згадавши, що треба бути ввічливим, поквапливо виправляє свою помилку,
то це ще не стереотип. Нова позитивна модель поведінки ще не відклалась у
головному мозку.
Самопримушування в процесі самовиховання має тривати весь час.
Треба ще й ще працювати над собою, доки молода людина не відчує своєрідного
рубежу, перейшовши який вона може вважати, що поставлене самозавдання успішно
виконано. Самоутримування від негативного та самопримушування до позитивного
приводять до глибоких змін у системі поведінки людини.
Вже згадувалось про самооцінку, яка має
передувати процесу самовиховання. Проте самооцінка важлива не тільки до початку
самовиховання, вона повинна тривати на протязі всього часу роботи над собою і
після самовиховання. Цю внутрішню “п'ятірку”, яку молода людина ставить собі,
слід підтримувати і педагогам, і колективу. Однак бажано, щоб ця підтримка була
обережною і помірною — зовсім не виключено, що захвалювання призведе до
зазнайства.
Завершуючою фазою самовиховання може бути й моральна самонагорода.
Комментариев нет:
Отправить комментарий