Вік немовляти охоплює період від 2
місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим
зумовлює виникнення нового типу діяльності - їхнього безпосереднього емоційного
спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна
особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина.
Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші
форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосові реакції набувають
характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на
поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки
емоційними реакціями.
Спілкування в період немовляти повинне
бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно
позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я. Емоції
(пристрасні переживання) стають своєрідним орієнтиром дитини в її поведінці:
чим багатший світ позитивних емоцій, тим більше вона має можливостей для дій із
предметом, взаємодії з дорослими. Тому будь-яка ситуація, за якої немовля
отримує позитивні емоції, не менш важлива для його життя, ніж якісне харчування
чи свіже повітря й тепло.
Перші прояви спілкування дитини з мамою
починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та
намагається заглянути в очі. До 6-7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії
значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків:
плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.
Перші "запитання", які задає
дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти їх можна
тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого
є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого півріччя.
Для дитини діалог - це можливість бачити
світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу
людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього
найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною
дією, спрямованою на привернення уваги.
Поділитися з іншою людиною своїм
досвідом, розповісти про те, що відбувається, - ця потреба також виникає і
проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини про події, в яких вона брала
участь, є пантомімічними, з оволодінням мовою з'являються монологи. Спочатку
такі: "Оля, и-и-и", що є згадкою про те, як плакала дівчинка.
Зародження щирості й відвертості між дитиною та мамою залежить від уміння
дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через матір немовля
вступає у складний світ людських стосунків.
Дефект спілкування, відрив дитини від
матері у період немовляти породжує так званий ефект шпитальності - уповільнений
емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в
психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається
на її подальшому житті. За спостереженнями американського психолога К, Береса,
із 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на шпитальність, тільки семеро змогли
добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали
різні психічні дефекти.
Най небезпечнішим і найуразливішим є вік
від 6 до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з
дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти
спілкування з мамою. А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її
з іншою людиною. Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того,
скільки любові і в якій формі вона отримує.
Отже, сприятливою соціальною ситуацією
психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із
дорослим, емоційний комфорт.
Комментариев нет:
Отправить комментарий