Виховання як фактор психічного розвитку
виступає ще і на психолого-педагогічному рівні. В цьому випадку виховання можна
визначити як цілеспрямовану взаємодію вихователя і вихованця. У випадку від
організаційно-педагогічного рівня об’єктом дослідження тут завжди є конкретний
вихованець. На цьому рівні велику роль відіграє спілкування вихователя з
вихованцем. Тому весь процес виховання можна характеризувати як взаємодію його
учасників. В такому випадку суспільна спрямованість виховання зберігається
тільки тоді, коли учитель на основі психологічної і педагогічної науки і
глибокого знання своїх вихованців, конкретної ситуації, мети і завдань
виховання може правильно спрямувати їхню поведінку і керувати їх діяльністю і
спілкуванням.
Мета морального, патріотичного,
естетичного, трудового виховання не може бути в повній мірі реалізована тільки
в процесі навчання. Для формування особистих характеристик школярів, таких, як
світогляд, активна життєва позиція, колективна спрямованість, необхідна більш
різностороння діяльність учнів поза процесом навчання, в різних організаціях і
гуртках. Створені потрібні умови для виховного процесу (формування учнівського
колективу, встановлення оптимального режиму праці і відпочинку) вимагає
спеціальних виховних дій. .Навчання може успішно виступити в якості форми
виховання, якщо в ньому буде використано всі основні види людської діяльності і
цим самим учням буде забезпечена можливість використовувати всі свої особисті
ресурси розвитку.Навчальну діяльність потрібно трактувати, як синтетичний вид
діяльності, яка має елементи всіх інших основних видів діяльності. Школяра не
можна розглядати як людину, яка тільки готується до “дорослого” життя, тільки
звикає до культури, тільки засвоює життєвий досвід. Кожний школяр живе
повноцінним життям, сьогодні, зараз, кожний день. Він шукає, збирає і формує
для себе потрібні йому інформації, грає, працює, розважається, одним явищам дає
високу оцінку, інші заперечує.
Кожний вид діяльності має в ній визначену
особистістю функціональну думку в залежності від того, які життєві проблеми він
вирішує. Таким чином, навчальна діяльність може для одних учнів служити засобом
зміцнення свого положення в колективі, для інших є засобом задоволення
пізнавальних потреб, для третіх може бути просто скучним обов’язком. Коли
навчальна діяльність не зв’язана з усією системою життєдіяльності учня і тільки
обмежується часом, потрібним для особистості більш міцних знань, то це нерідко
веде за собою недооцінку навчальної діяльності і виникнення негативних
соціальних настанов. Оскільки людина розвивається як системна цілісність, то
навчальну діяльність, в рамках шкільного навчання і процеси навчання у
навколишньому середовищі потрібно інтегрувати між собою.
Дві форми виховання служать інтересам
розвитку особистості.
Навчання впливає і на розвиток тоді,
коли вчитель не висуває дане виховне завдання. Однак мова йде в даному випадку
про цілеспрямованість розвитку потрібних суспільству якостей, тобто про
виховання. Виховання в процесі навчання тоді ефективне, коли вчитель задумує
весь процес через призму мети виховання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий