Значимість педагога підтверджується тим фактом, що всі
люди пам'ятають свого першого вчителя
У спілкуванні молодших школярів з вчителем складаються
сприятливі умови -визнання дітьми беззаперечного авторитету педагога. Роль
вчителя для першокласників надзвичайно велика, так як він стає новим значимим
дорослим, замінником батьків в умовах перебування дитини в школі. Відповідно,
для учнів початкової школи, особливо 1-2 класів, характерна велика
сприйнятливість до кожного слова та дії вчителя. Учні початкової школи навіть
демонструють конкуренцію за увагу та прихильність до себе вчителя. Засадами для
формування беззаперечного авторитету педагога у молодших школярів є:
·
розповсюдження
авторитетності всіх дорослих для дитини,
·
визнання
вчителя як носія численних знань, організатора діяльності школярів,
·
сприймання
педагога як суб'єкта оцінювання та виховного впливу на дитину.
Пам'ятаючи, що авторитет учителя є важливою складовою
успішного навчання і виховання молодших школярів, вчитель повинен дбати про
його зміцнення шляхом самоаналізу та самоконтролю власної діяльності.
Іноді спостерігаються випадки негативного ставлення
молодших школярів до вчителя, причинами якого є здебільшого наслідування учнем
неадекватного сприймання батьками особистості педагога, загальна неслухняність
дитини або ж її реакція на прояви негативних якостей вчителя.
За умов позитивного, підтримуючого і доброзичливого
ставлення класовода до учнів, вони знаходять баланс між власною слухняністю і
незалежністю, встановлюючи з вчителем ділові, але водночас довірливі стосунки.
Початок навчання дитини в школі зумовлює перебудову її
взаємин з батьками. Ці взаємини змінюються через появу нових прав та обов'язків
як у дитини, так і у дорослих. Так, батьки тепер повинні задовольняти нові
потреби школяра, пов'язані з навчанням, стимулювати та контролювати його
успішність. Поява вчителя як нового авторитету для дитини стає психологічним
випробуванням виховної стратегії батьків, водночас у них з'являється нова
важлива функція - здійснення емоційної підтримки дитини у навчанні, пом'якшення
адаптивних процесів. За таких умов на перший план взаємин батьків з молодшим
школярем виходить не контроль успішності його навчання, а діагностика
самопочуття в школі.
Дослідження американських психологів фіксують вагому роль
батьківського ставлення для успішності навчання дитини. Так, психолог Г.Крайг
виділила три ознаки поведінки тих батьків, у яких діти мають хороші результати
у навчанні:
Розлучення батьків викликає у дитини почуття провини,
суму, гніву і тривоги
Хоча в центрі інтересів молодшого школяра знаходиться
його шкільне навчання, однак психологічний мікроклімат родини та ставлення до
дитини батьків є супутнім фактором її емоційного здоров'я. Конфлікти,
насильство в родині, розлучення батьків провокують стреси у дітей і негативно
впливають на їх шкільне навчання. Молодший школяр помічає проблемні стосунки
між батьками, що створює в нього емоційну напругу і викликає зниження
навчальної успішності.
Дитина стає пригніченою або занадто подразливою,
неслухняною.
За думкою Г.Крайг, неповна родина по-різному впливає на
навчальні успіхи молодших школярів. У тих випадках, коли мати-одиначка не має
постійної роботи, матеріально незабезпечена, в неї виникає постійна емоційна
напруга, депресія, невротична тривога. Все це у більшості випадків негативно
відбивається на емоційному стані дитини, її розумовому розвитку, на успіхах у
навчанні. Краще становище у того молодшого школяра, де мати-одиначка має
постійну роботу, яка їй подобається. У такій неповній родині часто
спостерігається високий рівень самоповаги і відносно сильне почуття родинної
єдності і солідарності, що створює соціально-психологічні умови для успішного
навчання дитини.
З початком навчання в школі суттєво розширюється коло
спілкування дитини з ровесниками. Першокласники спочатку залучаються в
формальне спілкування переважно в процесі виконання навчальних завдань або під
впливом зовнішніх обставин. Неформальні взаємини між дітьми в класі складаються
в основному за сприяння вчителя, який виділяє деяких учнів у класі як зразок
для інших в навчанні і поведінці та одночасно звертає увагу й на хиби в
поведінці деяких учнів. Тому більшість першокласників відтворює в своєму
ставленні до однолітків ставлення вчителя. Надалі критеріями популярності
молодших школярів серед ровесників стає рівень успішності та особистісні якості.
Внаслідок досвіду взаємодії молодших школярів у класі у
них починає формуватися громадська думка щодо однокласників, з'являються спроби
оцінити якості та вчинки ровесників. Клас з аморфного утворення трансформується
у стійку соціальну групу, де спостерігається диференціація молодших школярів за
певними статусами:
Почуття соціальної самотності дитини в класному колективі
часто призводить до негативного ставлення до ровесників, учіння і самого себе.
О.В. Скрипченко
Зазвичай у статус "зірки" потрапляють діти із
хорошою пристосованістю, ентузіазмом, контактністю, а також з високою шкільною
успішністю. Позитивне ставлення вчителя до таких школярів підтверджує їх
престижний статус серед ровесників. До категорії ізольованих потрапляють
сором'язливі, хворобливі діти. Уникають у спілкуванні дітей-невротиків з
деякими аномальними ознаками у поведінці і порушеннями соціальних контактів та
агресивних, конфліктних, жадібних школярів. Хоча молодший школяр ще
неспроможний правильно визначити своє становище в класі, проте суб'єктивне
сприймання дитиною свого статусу впливає на її самооцінку, емоційний стан і
навіть на успішність навчання.
Тиск колективу на окремих учнів може бути як позитивним
(сприяти підвищенню навчальної мотивації тощо), так і негативним (куріння,
антигромадські вчинки).
Виявлення психологічних якостей молодших школярів у
процесі шкільної взаємодії може викликати почуття симпатії, яка, в свою чергу,
породжує приятелювання та дружбу, хоча спочатку ці взаємини відзначаються
нестійкістю та егоцентричним характером. У 3-4 класах діти починають
встановлювати більш тісні взаємини з друзями. Ця дружба сильна, але
недовготривала.
Комментариев нет:
Отправить комментарий